Cool News

Анекдоти про Вірменське радіо у формі питань і гумористичних відповідей періодично з’являються в західній пресі для оформлення есе або фейлетонів, в яких йдеться про смішних або навіть абсурдних явищах. На заході Вірменське радіо більше відоме як Радіо Єреван. Кореспондент польського телебачення TVP.pl Могожата Борковська підготувала матеріал про Вірменію, в якому звернулася до цього відомого, але не існуючого радіо. Часи змінилися, але, зіставляючи заяви політиків з вірменськими реаліями, можна сказати, що Радіо Єреван все ще працює, – пише вона в репортажі Говорить Вірменське радио.часть1?.

Лейтмотивом репортажу Могожати Борковськой сталі заяви міністра економіки Вірменії Нерсеса Еріцяна, які легко спростовуються презентацією ситуації, що реально існує в республіці. Ось одна з таких реплік заяв Еріцяна від листопада 2010 року: Президент Вірменії Серж Саргсян заявив, що до чергових виборів буде інвестовано $50 млн в розвиток міста Гюмрі (зруйнованого землетрусом 1988 років – ). Частина цієї суми вже інвестована. Завдяки цьому місто перетвориться на сучасний технопарк.

Далі в репортажі цитується житель Гюмрі, який розповідає про те трагічне дно, коли його рідного міста практично не стало – 7 грудня 1988 року. Журналістка відзначає при цьому, що тоді багато країн поспішили на допомогу вірменам, і ще довгі роки жителів міста підтримували гуманітарні організації, оплачувані відомими представниками вірменської діаспори. Німеччина побудувала тут поліклініку, англійці – школу. Про місто не забували і змінні уряди. Всі вони обіцяли допомогу. Проте спершу розвалився СРСР, потім почалася війна, потім енергетична криза. І так пролетіли 22 роки. До цих пір 4 тисячі сімей живе в картонних будиночках, халупах, поспішно споруджених відразу після землетрусу, – говориться в репортажі і підкреслюється, що сертифікати, що отримали, на нові квартири продають їх і виїжджають до Єревану, оскільки в Гюмрі нічого робити – немає роботи. У цьому місті безробіття досягає 80%. Жителі міста не приховують, що вже два роки чують про будівництво технопарку, та лише ось самого будівництва не бачили.

Друга заява Нерсеса Еріцяна звучить таким чином: ми прагнемо забезпечити вірменам максимум можливостей, автор репортажу спростовує, представляючи історію вже відомого в світі художника Ашота Авагяна, який живе в одному з найвіддаленіших міст Вірменії, – Сисиане. Авагян – учасник карабахської війни, які довгі роки після неї не міг повернутися до мирного ритму життя. По чистій випадковості, репортаж про нього і його роботах попав в інтернет, завдяки Global Voices. У Сисиане він живе скромно і лише викладає в художній школі.

Справа смаку від Елеонори Езерськой

Музичними подіями останнім часом ми не ображені. Але я хочу запросити вас поміркувати на тему, які програми пропонують нам нинішні фестивалі. Гучні імена, переповнені зали, розкішні буклети. А відчуття повного захвату від зіткнення з прекрасним чомусь немає. В усякому разі, у мене. А є відчуття, що на нас дивляться декілька звисока, як на провінцію. Мовляв, і так зійде. Ах, як би я хотіла помилитися!

Не знаю, як ви, а я перестала ходити на концерти маестро Юрія Башмета. Так, він видатний музикант, перший альтист планети, для якого великі композитори вигадували концерти. Але є відчуття, що і він (правда, можливо, у меншій мірі, чим інші) піддався впливу всюдисущого шоу-бізнесу. Зали для своїх концертів вибирає не філармонічні, а ті, які більше. Більше публіки — більше прибули. Не зовсім зрозуміла я і захватів з приводу виступу в Мінську трупи Андріса Лієпи. Балетний колектив з Москви здався мені дуже рядовим. Блискучих танцівників не побачила. І представлення Ілзе Лієпи як велика балерини здалося декілька надуманим. Думка перенести до Мінська одного з балетів «Дягильовськой антрепризи» здається зовсім абсурдною. Класичних постановок в Білоруському театрі опери і балету і так досить, а наш театр — не лавка старовин.

Признаюся, дуже чекала концертів фестивалю «Володимир Співаков запрошує.». З великою повагою відношуся до Володимира Теодоровича, пам’ятаю його блискучі концерти. А ще залучило мене прізвище Берину в афіші. Соня Беріна колись була моєю близькою подругою. Чудова, дуже красива жінка, що все життя присвятила синам і улюбленому мужові Аркадію, який в кінці 80–х створив перший в Білорусі духовий оркестр «Неміга». Сьогодні Аркадій Берін — успішний диригент, промовець з кращими солістами і оркестрами Європи. А син Максим, колись дуже капризний хлопчик, перетворився на молодого красеня, що має в Германії власне «Менеджмент–бюро», що робить концерти по всьому світу. Як би пораділа Соня сьогоднішнім успіхам мужа і молодшого сина. Але подруга померла 17 років тому.

Маестро Співаков створив добродійний фонд. І вже багато років допомагає юним даруванням. Свого часу він розпізнав великий талант піаніста Жені Кисина і навіть подарував йому рояль «Стейнвей», продавши картину з власної колекції. Юний білоруський віолончеліст Іван Карізна сьогодні теж грає на чудовому інструменті, який з’явився у нього завдяки Володимиру Теодоровичу. У концерті фестивалю Іван грав, як завжди, яскраво і емоційно, правда, чомусь все той же концерт Гайдна, з яким вже виступав в Мінську і на конкурсі «Євробаченні» у Відні.

Блискучим дарунком любителям музики став виступ Дениса Мацуєва. Двометровий красень, спортсмен, блискучий пианист–виртуоз, чиї концерти розписані на 5 років вперед, прилетів до Мінська всього на декілька годинників. Зіграв перший фортепіанний концерт Дмитра Шостаковича, який колись композитор вигадав спеціально для сина–пианиста. Цей концерт зазвичай не справляє враження, коли грають середні музиканти, але як його зіграв Мацуєв! Я ніби вперше слухала знайому музику.

Звичайно, запам’ятається концерт, в якому солістом виступив король аргентинського танго, легендарний кларнетист Гиора Фейдман. Правда, в концерті, на жаль, прозвучало лише одне танго. Те, що пан Фейдман грає не в академічній манері, стало зрозуміле з перших нот. У залі дійсно звучали приголомшливі по красі єврейські мелодії. 75–річний музикант перетворив концерт на шоу, ходив по залу, кидав жінкам букети, багато і охоче розмовляв з публікою. Неймовірно харизматичний і привабливий, він захопив глядачів в атмосферу містечкових єврейських вечірок і весіллів. Але високого мистецтва, на жаль, не було. І прославлений колектив часто грав з філармонічної сцени что–то типа «ум–ца, ум–ца.» Звичайно, премії «Греммі» Гиора Фейдман не отримав, але успішно виступає в багатьох концертних залах світу. І став співавтором саундтрека до фільму Спілберга «Список Шиндлера».

Але на концерт фестивалю, де солістом повинні були виступити піаніст і шоумен з Швеції, я просто не пішла. Мені це спочатку нецікаво.

Так. Ще дуже розвеселило початок фестивалю, де текст телеведучих із-за накладки був повторений двічі. Особливо запам’яталася одна фраза: «У ритмі класичних нот».

Автор публікації: Елеонора ЕЗЕРСЬКАЯ