Про тих, що дармоїдствують
Ще недавно я і не передбачав, що строкатість міліційного зведення безпосередньо залежить від пори року. А наповнення СІЗО і ІВС — від інтенсивності кліматичних опадів. Тепер знаю: як тільки день йде на спад, у вищезгадані заклади вишиковуються черги.
Повірити, втім, в цей взаємозв’язок непросто. Ось непрацюючий громадянин знімає з іншого черевики, поки той спить. Хоча його власні — анітрохи не гірше. Причому гаманець, що виглядає з кишені жертви, залишається незайманим. Абсурд, і проте — злочин. Як пояснити дурість? Не настанням же грудня.
Або ось загадка: де зв’язок між першими морозами і випадком на автостанції в райцентрі, коли товариш середніх років спробував вкрасти у касира даремний ручний термінал для безготівкових розрахунків? А як можуть випадки крадіжки бананів, що почастішали, з торгівельних лотків на ринках сигналізувати про грядущий мокрий сніг?
Загалом, раніше я цього зв’язку не бачив, а недавно знайомий дільничний, який працює в одному з районів Мінської області, мене просвітив. Міліціонер розповів історію про братанов.
Це, звичайно, не ті «братани», про яких знімають круті, як пік Комунізму, серіали на НТВ. Але теж парубки не промах. Два лоби — кожному років під 30. Живуть в селі, будинок залишився від батьків. Не працевлаштовані, оскільки в колгосп йти лінь, а працювати на приватник — нижче за їх гідність. Не буянять, хоча з судимостями — крадіжками по «дрібницях». До суспільних проблем байдужі, газет не читають.
— Як тільки похолодало, в кінці жовтня, приходять до мене ці брати і говорять: «Начальник, відкривай хвіртку», — розповідає мені дільничний. — Я їх запитую — що ще за хвіртка? А вони: «У в’язницю, куди ж. Пожерти охота. Будинок топити набридло. Та і взагалі, після запою хочеться відпочити».
Ну і в такому дусі. Міліціонер, звичайно, мужньо тримав оборону, доводячи, що невинних навіть на 10 діб при наших законах затримати не можна. Але братани наполягали, навіть запропонували послати дільничного по матінці, аби він образився і склав протокол. Коли і це не спрацювало, образилися і пішли.
Того ж дня два лобурі зробили розкрадання з продуктового магазина — кожен узяв по пиріжку з повидлом. Затримати їх все-таки припало. У наявності ознака рецидиву.
Я б подумав, що це анекдот або вольний переказ сюжету відомого фільму, де герой теж дуже хотів попасти у в’язницю. Але потім на власні очі побачив теку з «справою про пиріжки». Довелося повірити в реальність — окремі товариші тепер свідомо скоюють злочини, аби попасти на нари. Невесела, чого вже тут приховувати, даність.
Останнім часом у нас знову увійшов до звороту термін «дармоїдство»: говорять про тих, що дармоїдствують політичних, економічних, ще каких–то. У інтернеті народ активно злякався ініціативи перерахувати всіх економічно пасивних громадян. Що тут сказати? Дивлячись кого і як вважати.
Особисто я не маю нічого проти альфонсів, власниць і інших паразитів — не на моїй шиї сидять. По-людськи я готовий зрозуміти і товариша з села Ольшани, офіційно безробітного, але такого, що зробив на огірковому бізнесі певні гроші і що забезпечив для своєї великої сім’ї комфортні умови життя. А ось дармоїдствують, які за сезонним принципом відпочивають в арештних будинках і інших подібних установах, я розуміти і приймати відмовляюся. Мені неприємно, що братанам владнують канікули у тому числі і за мій, платника податків, рахунок.
Розмовляючи з різними міліційними і прокурорськими начальниками, що встигли попрацювати в радянські часи, все частіше чую від них ностальгічні вигуки. Вони з теплотою згадують про 209–й кримінальній статті, по якій карали Хортів (облич без певного роду занять), і навіть вважають, що нам цю статтю теж непогано було б відродити. В цілях профілактики — адже більшість злочинів, у тому числі і тяжких, а особливо на селі, здійснюють безробітні алкоголіки.
Зрозуміло, що співробітникам правоохоронних органів, в яких сьогодні немає законних, окрім напряму в ЛТП, способів вплинути на подібний нікчемний елемент, отримати правову палицю було б в радість. Чи та варто її видавати? Який від цього сенс? Ефективність исправпроцесса за нинішніх умов висновку для тих, що дармоїдствують виглядає сумнівною — сказано про це вже не раз. А багато з них, як видимий, і самі не проти исправиться–передохнуть за казенний рахунок.
Якщо вже говорити про ностальгію, то я б позітхав про букву «Т», що позначала працю, і зниклою з абревіатури наших виправних установ. Навіть не тому, що праця може кого–то змінити. Жодних ілюзій! Не змінити або перевиховати — просто пояснити (і окупити) сенс існування.
Автор публікації: Микола КОЗЛОВІЧ
Не вірю!
От бруковщика до ганчірника
Досвід – син помилок важких.
Санаторна карта