Клеменс Вергин, Die Welt // ІноПресса.Ру
Наскільки світ був би небезпечніший без США? – задається питанням оглядач Die Welt Клеменс Вергин, вивчаючи документи Wikileaks.
Джуліан Ассандж опублікував депеші американських дипломатів для того, щоб оголювати темні сторони влади, пролити світло на таємні закулісні операції і непривабливі зв’язки з диктаторами по всьому світу, пише автор, додаючи при цьому, що Америка, яка представляється нам з цих секретних документів, відрізняється від тієї, яку так прагнув поставити до ганебного стовпа засновник Wikileaks.
З депеш викристалізовується образ наддержави, яка не дивлячись на всілякий опір намагається крок за кроком збудувати щось начеб політики по встановленню порядку в світі. І вкладає в цілі, які потрібні всьому світу, не лише гігантський політичний капітал – йдеться, наприклад, про іранську ядерну загрозу. Але і ризикує виявити недосконалість власті, які не в’яжуться з образом імперії, закладеним на початку нового тисячоліття.
Одним з прикладів обмеженого впливу в світі автор рахує той базар, що розвернувся довкола багаточисельних спроб Вашингтона розмістити полонених Гуантанамо. Що можна сказати про реальну вагу Америки, коли, наприклад, Словенія як винагорода за декількох полонених була запропонована 20-хвилинна зустріч з Бараком Обамой. Німеччина теж не квапиться приймати полонених-уйгурів, побоюючись тих, що посварилися з Китаєм, помічає журналіст.
Депеші свідчать про нестерпну самоту Америки в світі: якщо комусь потрібна допомога дядька Сема – все тут як тут. Але коли йому самому потрібна підтримка, тут всі вважають за краще або тягнути час, або вдавати, що їх це не стосується.
Це стосується того, що в першу чергу відбувається на Ближньому і Середньому Сході. Ніде в світі не така велика різниця тим часом, що говориться публічно, і тим, що обговорюють за закритими дверима, – продовжує автор. У продержавних ЗМІ американців часто звинувачують у всьому, що йде не так в арабських країнах. Проте з депеш ми дізнаємося про те, що в приватних бесідах авторитетні представники регіону Персидської затоки в Каїрі, Аммані і Бейруті з шкіри геть лізуть, закликаючи Америку і Ізраїль позбавити їх від іранської ядерної проблеми – краще всього військовою дорогою. Виходить, продовжує журналіст, що американці повинні узяти на себе всю брудну роботу, останні при цьому вважають за краще залишатися в тіні.
Іранське досьє, продовжує видання, демонструє, що Барак Обама далекий від образу новачка-ідеаліста в зовнішній політиці. Він спочатку був скептично налагоджений відносно того, що Тегеран прийме протягнуту руку Америки, і тому паралельно працював над посиленням заходів по тиску. Поки це не привело до відчутних результатів, проте опубліковані депеші свідчать про те, з якою спритністю американці, відмовившись від планів Буша по розміщенню елементів ПРО в Східній Європі, добилися компромісу від росіян і китайців.
Викриття Wikileaks демонструють нам країну, що поступово втрачає свій вплив, виявляється нездібною вирішити багато дилем міжнародної політики, – резюмує автор.
